Нам, вчителям, довелось тримати освітній фронт на своїх плечах. Саме навчання стало для українських дітей спасінням від хаосу війни. Звичний порядок життя, а з ним і впевненість у його непохитності, повернулися до наших дітей разом із першими уроками і голосом учителя, і тільки сила професійної звички стримувала в цьому голосі тремтіння і сльози.
Дорогі колеги, ми це зробили! Тому,що маємо велике серце, професіоналізм, відданість освітній місії!
Побажаємо нам і дітям тільки одного – хай наступний рік розпочнеться звичайним шкільним дзвоником, замість виття сирен. Хай шкільні класи знов наповняться дитячим сміхом і гомоном. Хай усі будуть живі, а вчительське слово лунає твердо, звучно, непохитно, вище і гучніше гармат і вибухів. Бо тільки освіта, тільки суспільство вільних і розумних людей зможе перемогти нелюдство війни.